Стара Сіль. Одне з найцікавіших містечок Галичини з трьома фантастичними сакральними пам'ятками: дерев'яною церквою Параскеви П'ятниці (1440р.!) з дзвіницею, дерев'яною церквою Воскресіння Господнього (XVII ст.) та костелом Святого Архангела Михаїла (1660р.).
Михайлівський костел по вул. Франка у Старій Солі дослідники датують аж 1660 роком (за чотиритомником "Памятники архитектуры и градостроительства УССР", третій том, Київ, 1984). Та є і інші дані. Том І "Львівської архідієцезії латинського обряду" повідомляє наступне: в 1613 (!) році під час ремонту (!) каплиці, яка зараз є частиною храму, було знайдено напис латиною: "Анно, родителько Діви... зглянься на те, щоб нащадок Болеслава споруджує цю святиню і покірно просить тримати його під своєю опікою року божого 1365". Це підтверджує версію, що каплицю св. Анни звів король Казимир Великий.
У 1469 році до каплиці добудували дерев'яний костел, тоді ж, ймовірно, була заснована і парафія.
У 1648 році храм спалили козаки Богдана Хмельницького. Тому-то зараз історію старосільської святині рахують від 1660-го року, коли до вцілілої каплиці добудували мурований храм. За даними візітації 1721р. в костелі було 7 вівтарів. 24 серпня 1743 року храм під титулом Архангела Михаїла і св. Станіслава освятив єпископ Вацлав Сераковський.
Моє здивування віком костелу було недаремне: вигляд споруди вказував на значто пізніші перебудови, і саме так і було: остання велика реконструкція храму відбулася га початку ХХ століття. Ініціював її довголітній парох (з 1905р.) старосільського храму Адальберт Овоц. В Першу світову війну костел було сильно пошкоджено, тому з 1922 по 1930 роки йшли ремонтні роботи.
Храм в 1939р. Фото з І тому "Львівської архідієцезії латинського обряду"
За проктом архітектора Б. Віктора було змінено вигляд головного фасаду, збудовані новий притвір (не зовсім впевнена, що саме так перекладається це слово) та кругла каплиця під куполом біля південного фасаду, встановлена нова сигнатурка. Даремно старалися: в роки совєтщини в костелі влаштували склад міндобрив. А потім у вогні пожежі згинув дах споруди, завалившись всередину. Неначе цього було мало, почалася швидка руйнація стін, які набрали під час гасіння полум'я занадто багато води: пожежу намагалися приборкати за допомогою так званої "роп'яної води" (такої, з якої виварюють сіль).
На початку 1990-х років місцева католицька громада почала клопотати про повернення храму віруючим, а з 1992 року - відправляти служби у закресті, найменш знищеній частині костелу. Храм католикам так і не повернули.
В 1995 році львівський архієпископ Мар'ян Яворський урочисто освятив колишній парафіяльний будинок в якості каплиці св. Варвари.
Храм зведено з цегли, має він одну наву, у плані споруда прямокутна з напівкнуглою апсидою, що підсилюється контрфорсами. До північного фасаду приєднана квадратова у плані каплиця (саме та, зведена Казимиром Великим), двоярусні фасади котрої оформлені пласкими арочними нішами і консольним фризом. Каплиця має складне зімкнене перекриття з роспалубками. Площини підпружних арок декоровані кесонами та ліпними розетками. До речі, ключі від костелу є в ксьондза з Старого Самбору, а більше ні в кого. Тому велике щастя потрапити всередину.
Поглянемо на дзвіницю храму. Вона має два яруси. В плані - квадратова. Нижній, кам'яний ярус з двома арочними проїздами, слугував колись в'їздними воротами, зараз можна пройти як через нього, так і стежкою повз дзвіницю.
У 1469 році до каплиці добудували дерев'яний костел, тоді ж, ймовірно, була заснована і парафія.
У 1648 році храм спалили козаки Богдана Хмельницького. Тому-то зараз історію старосільської святині рахують від 1660-го року, коли до вцілілої каплиці добудували мурований храм. За даними візітації 1721р. в костелі було 7 вівтарів. 24 серпня 1743 року храм під титулом Архангела Михаїла і св. Станіслава освятив єпископ Вацлав Сераковський.
Моє здивування віком костелу було недаремне: вигляд споруди вказував на значто пізніші перебудови, і саме так і було: остання велика реконструкція храму відбулася га початку ХХ століття. Ініціював її довголітній парох (з 1905р.) старосільського храму Адальберт Овоц. В Першу світову війну костел було сильно пошкоджено, тому з 1922 по 1930 роки йшли ремонтні роботи.
Храм в 1939р. Фото з І тому "Львівської архідієцезії латинського обряду"
За проктом архітектора Б. Віктора було змінено вигляд головного фасаду, збудовані новий притвір (не зовсім впевнена, що саме так перекладається це слово) та кругла каплиця під куполом біля південного фасаду, встановлена нова сигнатурка. Даремно старалися: в роки совєтщини в костелі влаштували склад міндобрив. А потім у вогні пожежі згинув дах споруди, завалившись всередину. Неначе цього було мало, почалася швидка руйнація стін, які набрали під час гасіння полум'я занадто багато води: пожежу намагалися приборкати за допомогою так званої "роп'яної води" (такої, з якої виварюють сіль).
На початку 1990-х років місцева католицька громада почала клопотати про повернення храму віруючим, а з 1992 року - відправляти служби у закресті, найменш знищеній частині костелу. Храм католикам так і не повернули.
В 1995 році львівський архієпископ Мар'ян Яворський урочисто освятив колишній парафіяльний будинок в якості каплиці св. Варвари.
Храм зведено з цегли, має він одну наву, у плані споруда прямокутна з напівкнуглою апсидою, що підсилюється контрфорсами. До північного фасаду приєднана квадратова у плані каплиця (саме та, зведена Казимиром Великим), двоярусні фасади котрої оформлені пласкими арочними нішами і консольним фризом. Каплиця має складне зімкнене перекриття з роспалубками. Площини підпружних арок декоровані кесонами та ліпними розетками. До речі, ключі від костелу є в ксьондза з Старого Самбору, а більше ні в кого. Тому велике щастя потрапити всередину.
Поглянемо на дзвіницю храму. Вона має два яруси. В плані - квадратова. Нижній, кам'яний ярус з двома арочними проїздами, слугував колись в'їздними воротами, зараз можна пройти як через нього, так і стежкою повз дзвіницю.
